Людина з інвалідністю – це особа, фізична або психічна працездатність якої постійно або тимчасово обмежена і перешкоджає нормальній професійній і соціальній діяльності. Залежно від ступеня і вираженості функціональних порушень розрізняють три ступені інвалідності: легкий, середній і важкий.
Легкий ступінь інвалідності означає, що працездатність організму людини знижена і, отже, знижена функціональна працездатність, а її здатність виконувати роботу обмежена в порівнянні з роботою людини з повною фізично-руховою та розумовою працездатністю або вона має обмеження у виконанні соціальних ролей, які можна компенсувати за допомогою ортопедичних предметів, допоміжних або технічних засобів (напр., інсулінова помпа, слуховий апарат, ліктьова милиця).
До середнього ступеня інвалідності відноситься особа з порушенням працездатності організму: непрацездатна, або працездатна лише в захищених умовах праці, або вимагає тимчасової чи часткової допомоги інших для виконання соціальних ролей.
До важкого ступеня інвалідності відноситься особа з порушенням працездатності організму, непрацездатна або працездатна лише в захищених умовах праці, яка вимагає для виконання соціальних ролей постійного або тривалого догляду та допомоги інших людей у зв’язку з нездатністю до самостійного існування.
Постанови видаються на визначений або безстроковий термін. Наявність порушення працездатності організму (тотожного із захворюванням) не гарантує отримання постанови. Комісія також оцінює здатність самостійного функціонування та обсяг необхідної підтримки.
